• +38 (0532) 65-65-67

КРИГА СКРЕСАЄ… СИЛОСУЄМО ЛЮЦЕРНУ

Помітно, як швидко наші виробники тваринницької продукції позбуваються стереотипів у сфері кормовиробництва, змінюючи пріоритети – від кількості
заготовленого корму до його якості.
Багато підприємств зменшили посівні площі під корм, який у народі називають «консервованою соломою» –
вико-вівсяний сінаж. Тепер ставку роблять на королеву кормових культур – люцерну. На багатьох зустрічах, семінарах та засіданнях Клубу успішних виробників молока (КУВМ) було розповсюджено понад півтисячі примірників рекомендацій німецького професора Д. Шпаара щодо правильного вирощування люцерни. Минулого року ці рекомендації у стислому вигляді було надруковано в журналі Agroexpert – дякуємо йому (див. № 4 за 2011 р. – Прим. ред.). Як результат – багато господарств переглянули своє ставлення до цієї стратегічної культури.

Директор ТОВ «Підсереднє» Курако В. М. біля траншеї з герметичним накриттям плівки
коментує: «Вона ніколи так не напиналася!»

На 80% площ порушено технологію
Потрібно сказати чесно: до 80% посівних площ під люцерною сіють і використовують із порушенням технології. Помилок припускаються на більшості етапів – вибір і підготовка площ, посівного матеріалу, підготовка насіннєвого ложа; ґрунтів не досліджують на вміст поживних речовин, не удобрюють згідно з потребою, не борються зі шкідниками та бур’янами; період використання площ насправді значно  триваліший, ніж потрібно. Що маємо у підсумку? Кормові культури займають на 50–100% більші площі, ніж потрібно було б за використання інтенсивної технології. І найголовніше – із цих площ часто неможливо дістати якісний люцерновий силос, бо травостій або дуже забур’янений, або дуже зріджений, що створює проблеми під час його заготівлі.

Так руйнуються мішки з міндобривами за три місяці

Наскільки дійсно важливе сорго…
Потрібно також згадати ще про дві великі проблеми. Перша – широке використання посівів сорго для силосу. Читаючи рекламні статті та буклети, дійсно можна повірити, що найкраща культура, яка дає високі врожаї зеленої маси на силос, – це сорго. За кількістю це насправді так, але не за якістю. На практиці більшість підприємств у центральній Україні вже відмовляється від цієї культури або змішує її посіви з іншими. Про Південь України не йдеться, там ця посухостійка культура дуже важлива.

Досліджуючи силоси із сорго (за три останні роки в австрійській лабораторії Розенау було досліджено понад 50 зразків такого силосу із близько 30 господарств), встановили, що здебільшого вміст енергії в сорговому силосі чи кукурудзяно-сорговій суміші був надзвичайно низьким (4,9–5,5 МДж НЕЛ замість потрібних 6,2–6,6 МДж), вміст сирої клітковини сягав 30%. Тобто цей корм можна згодовувати не високопродуктивним, а низькопродуктивним коровам і ремонтному молодняку, старшому за рік. Звісно, не таким шляхом мають іти успішні виробники молока.

Добір сортів кукурудзи

Водночас не використовують повною мірою потенціалу заготівлі корму в оптимальну фазу шляхом добору сортів зернової кукурудзи з різним ФАО, тобто різною тривалістю достигання. Якщо сіяти кукурудзу в такий спосіб, можна вибирати поля в оптимальній фазі достигання (молочно-воскова стиглість), що є дуже  важливим для найефективнішого силосного бродіння та якості корму. Або сіяти сорти нової селекції, у яких не так швидко висихає стебло у фазу молочно-воскової стиглості зерна.

Пісок із мішка потрапляє в корм

Об’єктивна оцінка силосу

Друга проблема – низький рівень обізнаності наших виробників щодо об’єктивної оцінки якості заготовленого силосу. Якщо десятьох директорів господарств із розвиненим скотарством запитати, якою є якість їхнього силосу, більшість скаже, що вона висока чи задовільна. Насправді це часто не відповідає дійсності. Проблема ускладнюється ще й тим, що у нас в Україні не виконують аналізів корму на такому рівні, як це можна зробити у Європі.

Для прикладу. Доправляємо пробу кукурудзяного силосу з одного господарства до австрійської лабораторії і за десять днів отримуємо результати (наводимо протокол результатів досліджень), які містять багато його параметрів. Найголовніші з них: вміст сухої речовини, клітковини, золи, сирого протеїну, енергії, якість бродіння, рівень кислотності рН та аміаку у загальному азоті. Кожен із цих показників, перебуває він у межах норми чи має відхилення, супроводжується коментарем, який допомагає тваринникам доходити об’єктивного висновку про якість їхнього корму.

Наразі Мінагропрод декларує пріоритетність молочного скотарства. Витрачаються великі кошти на  будівництво нових комплексів, але більшість дрібних і середніх господарств не може навіть оцінити, чи якісним кормом годує своїх тварин. А потрібне лише одне – об’єктивно оцінити якість основного корму, визнати свої помилки й працювати за новою концепцією.

Так часто вкривають курган

Лабораторії для оцінки якості корму

Така об’єктивна оцінка корму стане можливою для наших фахівців у галузі тваринництва у разі створення сучасної лабораторії, що виконуватиме дослідження на рівні, не нижчому за європейський. І, дуже важливо, – ці дослідження мають бути доступні за вартістю. За відсутності такої спеціалізованої лабораторії потрібно
хоча б підвищити рівень проведення досліджень у лабораторіях, що вже існують. У результаті – це може підняти рівень молочної продуктивності у багатьох господарствах без інших суттєвих змін і додаткових інвестицій на 1000–1500 кг молока від корови на рік і значно знизити собівартість виробленого молока. Бо у більшості господарств на 1 л молока витрачають до 500 г концентрованих кормів замість 250 г у разі, якби силос чи сінаж був належної якості.

Заготівля на практиці

У ТОВ «Підсереднє» Харківської області визнали, що від старих підходів у кормовиробництві слід відмовитися, й вирішили заготовляти якісний люцерновий силос згідно з технологією, від А до Я. Фотографії, які ми тут подаємо, зроблені в кращих господарствах України. На них зображено задовільне герметичне вкриття силосної траншеї. Вони мають спонукати тваринників ще раз тверезо переглянути своє ставлення до заготівлі основного корму – основи успішного молочного скотарства. Люцерну тут намагалися косити у стадії бутонізації, прив’ялювали до 30–35% сухої речовини, проте визнали деякі помилки і під час другого укосу
на них зважатимуть.

О. Чуб, канд. с-г. наук, ТОВ «Ефективні системи у тваринництві»
Агроексперт